Лікарські рослини (трави)

Лікарські рослини та трави: назви, список, види, та їх застосування

Розвиток медицини йде семимильними кроками, постійно вдосконалюючись. Однак лікарі та пацієнти широко використовують натуральні засоби, подаровані матінкою-природою. Тисячолітній досвід застосування багатьох рослин показує, що іноді вони фактично незамінні.

Лікарські рослини та трави: визначення та види

Лікарські рослини (на латині Plantae medicinalis) – це рослини, які застосовуються в медицині або ветеринарії в лікувальних та/або профілактичних цілях. Їх лікувальні властивості обумовлені наявністю у складі біологічно активних речовин (глікозидів, сапонінів, алкалоїдів, вітамінів, мікроелементів, фітонцидів та ін.). Наприклад, репешок звичайний містить фітостероїди, катехіни, різні типи кислот (винну, щавлеву, яблучну), азотисті сполуки …

Поняття “трави” входить в “рослини” та є умовним. Однак, зрозуміло, що не всі рослини є травами.

Існують наступні їх види:

• трав’янисті;
• водорості;
• чагарники та чагарнички (дрібні, які стеляться, ключова ознака чагарничка – наявність багаторічного стебла);
• ліани;
• дерева.

За місцем зростання їх класифікують на рослини боліт, лісів (соснових та листяних), степів, луків тощо.

Крім природного, існує офіційна класифікація лікарських рослин.

Виділяються нижченаведені категорії:

• Офіцинальні. Вони на офіційному рівні дозволені для виробництва ліків. Їх перелік зазначено в Держреєстрі лікзасобів України та у відповідних державних реєстрах інших країн. Ті, які не мають відповідного дозволу, називаються не офіцинальними.
• Фармакопейні. Це різновид офіцинальних рослин, вимоги до якості сировини яких викладені в Державній Фармакопеї України (ДФУ), фармакопеї зарубіжної держави або міжнародних фармакопеїв.
• Рослини народної медицини. Вони не належать до офіцинальної та фармакопейної категорій. Вони погано описані в медичній літературі та для підтвердження їх ефективності потрібні додаткові експерименти. Однак дана група використовується в країнах з дорогою або малодоступною медичною допомогою.

Список найвідоміших лікарських рослин

До найбільш відомих в народі лікувальних рослин належать:

• подорожник;
• нагідки;
• звіробій;
• іван-чай;
• мати-й-мачуха;
• чебрець;
• солодка (Glycyrrhíza);
• цмин;
• шипшина;
• ромашка;
• обліпиха;
• журавлина;
• малина;
• смородина;
• деревій (Achillea millefolium);
• оман (Inula);
• кульбаба;
• часник;
• цибуля;
• редька;
• бузина;
• любисток (Levisticum);
• лаванда;
• хміль;
• шавлія;
• валеріана лікарська;
• кульбаба;
• алое;
• імбир;
• ехінацея;
• каланхое (Kalanchoe, популярне декоративна рослина) та ін.

Відносно маловідомі в простолюдді, однак широко застосовуються у деяких дієтичних добавках та/або окремих країнах: Tribulus Terrestris (якірці сланкі), гінкго білоба, каліфорнійський мак, солодка фіалка, піретрум дівочий, чай навахо, бруцея яванська.

Лікарські рослини та їх застосування в медицині та ветеринарії

Дари природи можуть мати різний вплив на організм (невичерпний перелік):

• Антиалкогольний. До трав з цим впливом належать золототисячник, копитняк (корінь), чебрець та кнікус бенедиктинський.
• Антибактеріальний (фітонцидний). Цибуля ріпчаста (цибулини), корінь редьки, іпекакуана (блювотний корінь), липа, часник, хрін, а також листя, бруньки берези та березовий сік.
• Антипаразитарний. Корінь дудника, насіння петрушки, квіти пижма, сік чистотілу, корінь чемериці, термопсис.
• Апетитостимулюючі. Звіробій, рута, м’ята перцева, рутка, стручковий перець, нечуйвітер волосистий, гірчак звичайний (спориш), ягоди ялівцю, кора та коріння барбарису, вино з листя розмарину, насіння кмину та ін.
• Болезаспокійливий. Капуста (при зовнішньому застосуванні листя), ромашка, масло мигдалю гіркого, меліса, мак та ін.
• Протисудомний/протиспазматичний. М’ята, насіння анісу, кора калини, корінь бедренця тощо.
• Пригнічувати апетит (для схуднення). Корінь алтея, спіруліна.
• Цукрознижуючий (при цукровому діабеті). Пагони чорниці, стулки плодів квасолі, хвощ, первоцвіт.
• Антигіпертонічний. Глід, собача кропива, сухоцвіт, плоди солянки.
• Протизапальний. Оман, медунка, коренеплоди моркви, полин, шипшина, часник.
• Антитоксичний (як протиотрута при деяких отруєннях). Кора дуба, корінь іпекакуани, фіалка триколірна.
• Протиревматичний. Горицвіт зозулин, татарник, вільха, оман, багно.
• Відхаркувальний. Алтей, буркун, солодка, мати-й-мачуха, насіння льону.
• Снодійний. Сон-трава, мак, насіння дурману.

Деякі рослини (найчастіше отруйні), наприклад, беладона, використовується при виробництві гомеопатичних препаратів – в дуже низьких “розведених” дозуваннях.

Трави також застосовуються у ветеринарних цілях. Так, цвіт липи, конюшина лугова, грицики (настої, відвари) дають кішкам. Собакам – деревій, валеріану, розторопшу, босвеллію. Обов’язково проконсультуйтеся з ветлікарем з цього приводу, не наражайте тварину на небезпеку.

Важливо: У травах лікувальні речовини нерівномірно розподілені по різних частинах. При зборі потрібно знати, де й в який період концентрація корисних компонентів максимальна. Крім того, перед застосуванням будь-якої лікарської рослини (особливо отруйної!) слід проконсультуватися з лікарем.

Збір лікарських рослин

Відповідно до Закону України “Про рослинний світ”, збір трав’яної сировини можливий в особистих, рекреаційних, оздоровчих цілях. Однак її продаж забороняється. Тому, як видається, здавати трави легально можна якщо вони вирощені на власній ділянці. Де можна здати? В Україні подібну можливість пропонують “АгроАптека” та багато приватних осіб.

Згідно ст. 34 Лісового кодексу РФ дикорослі лікарські рослини належать до харчових лісових ресурсів. Росіяни мають право заготовляти рослинну сировину для власних потреб. У разі комерційного використання необхідно мати договір оренди лісової ділянки (що передбачено новим законодавством).

Історична довідка

Європейські країни дуже багаті травами. Однак, як повідомляв автор “Повної ілюстрованої енциклопедії лікарських рослин Росії” Вольдемар Варлей (народ. у 1859 р), довгий час вчені-травники спиралися не на власні дослідження рослин, а на старі напрацювання ще античного періоду. На Русі більше покладалися на власні знання за принципом “в кожній хатинці – свої іграшки”, але з належною увагою ставилися до опинившихся на території держави зарубіжних напрацювань (разом з прийняттям християнства). У другій половині 17 століття набули популярності так звані аптекарські городи, під час правління Петра І були закладені такі городи в Москві, Петербурзі, Лубнах, Астрахані та інших містах. У 20 столітті за трави призабули у зв’язку з ростом інтересу до “хімічних” фармацевтичних субстанцій. Однак ейфорія поступово пройшла й зараз існують спеціальні науково-дослідні інститути, які вивчають користь лікарських рослин.